surveiller consommation internet iphone quel site pour localiser un portable application espion logiciel espionnage iphone non jailbreaké application android caméra espion logiciel espion iphone 8 gratuit sans jailbreak comment detecter logiciel espion gsm comment localiser un telephone samsung perdu camera espion fausse ecoute trouver telephone application espion gps comment recherche sono espion localiser mon telephone application retrouver portable volé imei application root pc application that can root android camera de ecouter le telephone de quelquun whatsapp espiar descargar localiser mon iphone tuto application smartphone camera de surveillance pirater whatsapp logiciel logiciel espion espionner sms como espionar whatsapp de alguem pirater iphone 7 premariacco incontri incontry gay real occhieppo inferiore bakekaincontri gay сайт знакомств millionaire match santa venerina annunci incontri gay
New_Era
English languageРусский язык
Пресса, статьи, отзывы Борис Руденко

Борис Руденко

Алексей Владимиров и Борис Руденко

З усієї багатоманітності світу сущого, мабуть, безумовним потрясінням є кінець довгих блукань позбавленої тіні плоті в якомусь невідчутному останньому вимірі простору... Напівморок, повторювана білизна мармуру в сугестії детермінантно розгаданих, ніби мимохідь, ліній, ще зберігаючих вірність першому від створення горизонту і поверхні води відчуттю, де через багато віків здобута з небуття гармонія минулого ніби знаходиться у тьмяніючих контурах фризів терм і позбавленого свого прямого призначення саркофагів еллінського предстояння останній магічній досконалості, - у загублених небесах нам вже ніколи не судилося пізнати себе; у таїну води ми, можливо, ще здатні повернутися, та й то лише частково, скуті гармонією присмеркової пам'яті у ненадійному гетто прозрінь, ніби дарованих нам Богом, і що ж?.. Що, власне, залишається нам нині у явленому, але розмитому польоті інтуїцій серед обдарованих забуттям безплотних привидів? Привиди... Звичайно, і вони, але цього разу ми чомусь обрали не найвдаліші свідоцтва оточуючого нас світу і ось чому: в оптичній омані засліпленої теракоти, у викривляючій уяву білизні мармуру як найдосконалішого матеріалу, ми бачимо підсвідому, на грані з безумством відповідь недоствореному у загальному потоці метафізичної гармонії... Глина, дерево, теракота, камінь... Полінезія, Африка, Еллада, Рим, Індія - все це так, та чи все?.. Адже насправді ми довірливі до сліз сорому, і подібне можливе тому, що тільки нам властиве поняття незбагненності...

Про скульптуру, мова про яку нижче, мені вже доводилось писати, як і бачити чи не щоденно магію перевтілення протягом близько десяти років: мені дає насолоду думка про те, що принципи мого естетичного бачення самодостатнього обдарування у розумінні сприйняття за законами внутрішньої культури мною були так чи інакше висловлені, а естетична домінанта майстра загалом вірно вгадана. І ще: минуло достатньо часу, щоб побачити складні роботи по-іншому і з радістю переконатися: так, справді вони ніби відзначені гордовитою величчю абсолютної закінченості, близької до досконалості!

Здається, ми маємо справу зі зловісною повторюваністю абсолюту в собі за правилами віддаленості завершальних сцен у переважаючих цивілізаціях хтонічної тривалості. Серед доступних уяв про тканину існування - тканину плоті - власне єдина уява, рівноцінна метафоричній тканині любові, ця найнезбагненніша з усіх наших уяв!

Звичайно, дійство, під час якого змінюється природа безкінечного на кінцеве, розширює лінії пізнання раціонального тим більше, якщо наш вибір виявляється зрідні болісній міфології екстатичної експансії, адже насправді надособистісному мистецтву ми прагнемо пред'явити власну таємничість як результат самості... Адже насправді мелос, що збудував елліністичний всесвіт і створив безкінечність меланхолійної повторюваності, виявився чи не найбільш інтригуючим потрясінням для всіх пізніших цивілізацій...

Загалом, створюючи іллюзію відокремлено від усього замкненого простору, нам наче дана можливість ледь не єдиного шансу інтерпретувати раніше використаний задумом вибір сюжету виключно на свій розсуд, при чому очевидні композиційні прийоми ніби максимально персоніфікують сприйняття у перспективі оточення, тобто справді реальний простір наче починає втрачати інтерес до абсолютної викінченості, а сама гама емоційного сприйняття спотворює дидактичну формулу протистояння, тим самим мимоволі і осібно абстрагуючи якесь поняття незаперечної первинності. Зрозуміло, що найтяжче успішно протистояти спокусі пошуку аналогій. Олексій Владимиров - художник часу і середовища зі своїми, властивими тільки його поколінню ознаками внутрішнього стану людини. Це так, але в даному разі мова про зовсім іншу інтенсивність відтворення образу універсуму у суто індивідуальному і неповторюваному творчому баченні і максимально витонченій естетичній передачі гранично обумовленої людським трагізмом символіки, що продовжується за основами і образами цивілізацій зникаючої своєрідності...

Адже насправді нас захоплює і робить підвладними латентному екстазу в мистецтві тільки реінкарнація чарівної грані незбагненності, але чи можливе подібне взагалі? А якщо так, то яке відношення має той чи інший індивід до граничного, тобто художник, і наскільки він ефективний у продуктивних прозріннях? Необхідно зазначити, що нам доводиться спостерігати не так і рідко різного рівня і підтримки виставки, іноді досить непогано обставлені і розрекламовані, а насправді малопривабливі і хіба що такі, що вносять деяку різноманітність у нюансах - порівняння не часто на користь тих, хто виставляється, та й наш поспіхом створюваний мегаполіс, враховуючи особливості його естетичного розвитку, власне, ні в чому так, як в мистецтві, не може претендувати на визнання його безсумнівним лідером вад у будь-якому з відомих стилей і напрямків.

Власне камера-обскура Олексія Владимирова незмінно чомусь опиняється надто далеко від наших припущень щодо подібностей. Ми раптом опиняємось повністю під владою відтвореного в усій своїй повноті і точності зображення, але якась таїна саме камери-обскури набуває дивної, просто метафізичної, потреби зазирнути в неї і спробувати запам'ятати простір сприйняття разом з оголеною сутністю художника, так би мовити без якихось умов розуміючи, що її достеменність ніби засуджує нас на відчуття неповторності...

Магія останніх за часом речей, тільки-но створених Олексієм Владимировим, - "Пристрасть Андрогіна", "Та, що біжить до вінця", "Янгол, позбавлений волі" - все ж залишає нам деяку надію на власну естетичну повноцінність у пошуках у загальних рисах завершеного світу.

Борис Руденко



 
All rights reserved